ДАЮ 100 Б, БУДЬ ЛАСОЧКА, ДУУУЖЕ ТРЕБАА 1. Чому крохмаль і целюлоза називають природними полімерами? 2. Чи може бути крохмаль основною структурною речовиною оболонок рослинних клітин, 3. Чому рослини не мають звичного для тварин скелету? 4. Чим ви пояснюєте відміннісластивостях крохмалю і целюлози? 5. Запропонуйте спосіб визначення неякісного сиру, до якого з метою збільшення його ваги додають крохмаль.
Ответы
Ответ:
1. Крохмаль є складовою частиною багатьох рослин, таких як картопля, кукурудза та пшениця. Він складається з довгих ланцюгів глюкози, які пов'язані між собою за допомогою хімічних зв'язків. Крохмаль використовується у харчовій та інших промислових галузях для створення стійких та еластичних матеріалів.
Целюлоза також містить довгі ланцюги глюкози, які повторюються, але вона знаходиться у клітинах рослин та надає їм міцність та структуру. Целюлоза використовується у виробництві паперу, текстилю та інших матеріалів.
Обидва ці природні полімери є біорозкладними та нешкідливими для навколишнього середовища, тому вони є популярними в екологічно чутливих матеріалах.
2. Так, крохмаль може бути однією з основних структурних речовин оболонок рослинних клітин, особливо в ботанічній науці це питання вивчається детальніше.
Рослини виробляють крохмаль в хлоропластах для зберігання енергії. Крохмаль складається з довгих ланцюгів глюкози, які зв'язані між собою за допомогою хімічних зв'язків, утворюючи гранули крохмалю. Ці гранули крохмалю відіграють роль запасної енергії для рослин.
У деяких рослинах, особливо в злаках, крохмаль може бути відкладений у формі оболонок на зовнішній поверхні клітин. Ці оболонки крохмалю можуть відігравати роль захисту клітин від шкідливих впливів навколишнього середовища, збільшуючи міцність та стійкість оболонок клітин.
Отже, хоча крохмаль зазвичай знаходиться у внутрішній частині клітин, як запасна енергія, у деяких випадках він може бути присутній і на зовнішній поверхні клітин у вигляді оболонок, що робить його однією з можливих структурних речовин рослинних клітин.
3. Однією з причин того, чому рослини не мають скелету, як у тварин, є те, що вони здатні виробляти свої власні органічні структури, такі як целюлоза, хітин та інші полісахариди, які надають їм певну жорсткість та міцність.
Крім того, рослини здатні активно адаптуватись до змін у своєму середовищі. Наприклад, коли рослина зростає, її стебло може нахилитися та пригнутися, щоб підтримати важкі плоди або витримати вітрів. У той же час, м'які тканини рослин можуть пристосовуватись до росту, що дозволяє їм збільшуватись в розмірі, не створюючи проблем зі стійкістю.
Таким чином, замість скелета рослини розвивають інші способи, які дозволяють їм виробляти структури, що надають їм міцність та жорсткість. Ці структури можуть бути вироблені з різних матеріалів, таких як целюлоза, лігнін, кератин та інші, залежно від виду рослини та її функцій.
4. Крохмаль і целюлоза - це два різних види полісахаридів, які виготовляються рослинами. Хоча вони мають деякі спільні властивості, такі як хімічну формулу (C6H10O5)n і виробляються з глюкози, вони мають різні структури та фізичні властивості.
Крохмаль має гілковану структуру і складається з двох видів молекул глюкози: амілози та амілопектину. Амілоза складається з лінійних ланцюгів глюкози, тоді як амілопектин має більш складну гілковану структуру. Крохмаль є добре розчинним у воді та використовується як джерело енергії для тварин та людей.
Целюлоза же має лінійну нерозгалужену структуру і складається з молекул глюкози, які зв'язані між собою за допомогою β-1,4-глікозидних зв'язків. Це робить целюлозу більш міцною та жорсткою, ніж крохмаль. Целюлоза є основною складовою стінок рослинних клітин і надає їм міцності та структурної підтримки.
Одним з головних відмінностей між крохмалем і целюлозою є різна структура їхніх молекул. Це призводить до різних фізичних та хімічних властивостей цих полісахаридів, таких як розчинність у воді, міцність, жорсткість тощо. Оскільки крохмаль і целюлоза мають різні властивості, вони виконують різні функції в рослинах та їхній біології.
5. Додавання крохмалю до сиру з метою збільшення його ваги є недобросовісною практикою і може ввести споживачів в оману щодо якості продукту. Щоб виявити такий шахрайський трюк, можна використовувати хімічні та фізичні методи дослідження.
Один з методів полягає у визначенні вмісту крохмалю у зразках сиру. Для цього необхідно зібрати декілька зразків сиру від різних виробників та перевірити їх на наявність крохмалю. Для визначення вмісту крохмалю можна використовувати йодометричний тест, де йод взаємодіє з крохмалем, утворюючи синій колір. Цей тест можна виконати, додавши декілька крапель йодного розчину на поверхню зразка сиру. Якщо зразок містить крохмаль, то на ньому з'явиться синій колір.
Другим методом є визначення питомої ваги сиру, тобто його ваги на одиницю об'єму. Якщо вага сиру дуже висока, то ймовірно, що він містить домішки, в тому числі й крохмаль. Для цього необхідно взяти зразок сиру та зважити його. Потім зміряти об'єм зразка, помістивши його у циліндр з відомим діаметром та висотою. Розділивши масу сиру на його об'єм, можна отримати питому вагу, яку порівняти зі стандартами для якості сиру.