Ответы
Ответ:
Объяснение:
Казочка про фею
В кімнаті було вже темно.
Батьки давно спали, але Зоня все ще вдивлялася у ніч – вона дуже хотіла саме сьогодні зустрітися з Соньком-Дрімком.
Мама казала, що Сонько-Дрімко приходить разом з Котом-Воркотом лише тоді, коли слухняні дітки зручненько вмощуються у своєму ліжечку під ковдрочкою і міцно-міцно закривають своϊ оченятка. Зоня вірила мамі, але саме сьогодні ϊй чомусь дуже-дуже захотілося зустрітися з Соньком-Дрімком і поговорити. Бо ще мама казала, що якщо дуже-дуже хотіти, то все збудеться.
І ϊϊ бажання, здається, таки збувалися.
В темряві кімнати, яку зовсім трішечки розганяло місячне світло з-за віконця, дівчинка побачила ледь помітний зблиск світла і відчула як в кімнаті запахло квітками.
– Ой, а хто ти? – на дитячу долоньку приземлилася малесенька, як та лялька, що ϊϊ подарували Зонечці на День Народження, фігурка.
– Хто я? – здивовано почулося у відповідь, – Я фея. Хіба ти не бачиш моϊх крилець?
Дівчинка пильніше пригледілась до своєϊ гості, яка гордо стояла на долоньці, і справді розгледіла красиві золотисті напівпрозорі крильця.
– Бачу. Вони такі гарні. Як пелюсточки у квітки. І ти сама – як квітка.
– Але квітки не вміють літати, а я вмію, – хитро примружилася нічна гостя.
– Правда? А ти мені покажеш як літаєш?
– Покажу. Але ти мені спершу скажи: чому ти не спиш? – тоненький голосок феϊ раптом дуже різко став подібним до маминого. Таким голосом мама говорила з Зонею, коли та щось була нашкодила.
– Я… я хотіла Сонька-Дрімка побачити… – похнюпилася дівчинка.
– Але ж хіа ти не знаєш, що він приходить лише до сонних діток. І якщо ти не спиш, то не зможеш його побачити.
– Знаю. Але я все одно мушу з ним поговорити, – в дитячому голосочку звучали такі рішучість і впертість, що маленька фея мимоволі зацікавилася:
– А про що ж ти хочеш з ним поговорити? Мені теж цікаво було би почути, що такого важливого ти маєш до Сонька-Дрімка.
– То лише між нами, – Зоня знову набурмосилася. Вона і хотіла би розказати все феϊ, і, водночас, боялася, що якщо проговориться, то нічого потім з ϊϊ затіϊ не вийде.
Фея з розумінням посміхнулася. Ця маленька дівчинка чимось нагадувала ϊй ϊϊ молодшого братика – щирістю, відкритістю і вмінням поставити собі ціль і йти до неϊ. Давно вже вона не бачила таких яскравих почуттів. І, мабуть, саме це і змусило фею захотіти допомогти дівчинці.
– Слухай, малеча, а ми ж не познайомилися з тобою досі. Мене звати Зірочка. А тебе як?
– А я Зоня. Мама мене кличе ще Зонечкою.
– Як гарно “донечка Зонечка”, – фея мрійливо посміхнулася, – я такого ще не чула.
– Мені всі так кажуть. В тебе теж гарне ім’я – Зірочка. Ти певне на небі живеш? Мама каже, що всі оті сліпучі маленькі цяточки на небі вночі то зірочки. Ти одна з них? І тому ти така маленька? Але чому ти пахнеш як квітка?
– Стільки питань і всі нараз, – розсміялася фея і покивала пальчиком, – ну-ну, і з чого я маю почати?
– Розкажи про зірочки. Вони і справді такі як ти?
– Справді. Слухай, малеча, а хочеш я розкажу тобі казочку? Про те, звідки взялися феϊ?