Ответы
Ответ дал:
0
На відміну від більш давніх періодів геологічного минулого, коли про ландшафти та особливості органічного світуми могли судити лише з вивчення відкладень сучасних континентів, починаючи із середнього мезозою з'являються геологічні дані морям і океанам. Завдяки глибоководному бурінню на підставі вивчення керна свердловин отримано неоціненну інформацію не тільки про склад і вік порід залеглих на глибинах кількох сотень і навіть тисяч метрів від поверхні дна океанів, а й про умови їх утворення.
Протягом мезозою в різних районах планети періодично відбувалися інтенсивні складкоутворювальні та горотворчі рухи, що супроводжуються рясними вулканічними виверженнями. Здійснювалося як розростання стійких областей земної кори, а й розколи континентів по великим розломам з утворенням рифтових зон і активні переміщення літосферних плит.
Тріасовий період - час розколу земної кори
Протягом тріасового періоду, що тривав близько 35 млн. років, в результаті найбільших розколів земної кори Пангея - цей супергігантський материк - розділився на два величезні материки - Гондвану і Лавразію.
Ранній тріас – час повного завершення герцинського орогенезу. Підняття та складкоосвітні рухи в цей час позначилися в Аппалачах, в межах Мексиканської затоки, на о-ві Тасманія, Східної Австралії, на півдні Африки (Капські гори) та в Монголо-Охотському поясі.
Підняттями було охоплено великі платформні ділянки. Області активізації платформ та орогенні області характеризувалися не лише активним піднесенням, а й формуванням глибинних розломів та інтенсивним вулканізмом. У тріасовому періоді стався розпад Гондвани та Лавразії. Уздовж глибинних розломів, що зумовили контури сучасних материків південної півкулі, згодом утворилися глибокі протяжні западини - рифтові зони, спочатку дуже схожі на сучасні рифти Байкалу або зону Великих Африканських розломів.
На межі палеозою та мезозою розломи розсікли багато стійких ділянок земної кори. Наприклад, на Сибірській платформі вони стали центрами виливів базальтових лав, відомих під назвою трапів. Ці траппи мають потужність близько 15 км і займають територію понад 500 тис. км2.
Наприкінці середнього тріасу окремі ділянки Тихоокеанського, Верхоянського, Кордильєрського, Середземноморського геосинклінальних поясів, і навіть деякі герцинські структури (Шпіцберген, Мангишлак, Туаркир), залиті морем, були підняті і розмивали.
Наприкінці тріасового періоду стався новий спалах вулканізму. За давніми і знову освіченими розломами на земну поверхню з глибини в кілька сотень кілометрів кинулися потоки базальтових лав. Під вагою багатокілометрових товщ базальтів земна кора прогиналася, і по тріщинах, що виникли, виливалися нові порції базальтових лав. Нова тенденція у розвитку літосфери Землі намітилася у зв'язку з розколом Пангеї та розсуванням континентів у різні боки. У цей час повністю закрився океан палео-тетіс, Китайський континент причленувався до Євразії, виник новий мезозойський океан Тетіс, що розташовувався між Євразійським та Африканським континентами. Тетіс сильно звужувався на захід і розширювався у східному напрямку. Це дало підставу встановити існування в Тетісі двох гілок серединно-океанічних хребтів, що розходилися на схід. Північна гілка охоплювала Альпи, Карпати, Балкани, Малий Кавказ та Ельбурс, а південна – Аппеніни, Динариди, Анатолію та Південний Іран. Між цими хребтами розташовувалися мікроконтиненти: Італійська, Родопська, Іранська. Тоді максимальна ширина мезозойського океану Тетіс становила 2500 км.
Протягом мезозою в різних районах планети періодично відбувалися інтенсивні складкоутворювальні та горотворчі рухи, що супроводжуються рясними вулканічними виверженнями. Здійснювалося як розростання стійких областей земної кори, а й розколи континентів по великим розломам з утворенням рифтових зон і активні переміщення літосферних плит.
Тріасовий період - час розколу земної кори
Протягом тріасового періоду, що тривав близько 35 млн. років, в результаті найбільших розколів земної кори Пангея - цей супергігантський материк - розділився на два величезні материки - Гондвану і Лавразію.
Ранній тріас – час повного завершення герцинського орогенезу. Підняття та складкоосвітні рухи в цей час позначилися в Аппалачах, в межах Мексиканської затоки, на о-ві Тасманія, Східної Австралії, на півдні Африки (Капські гори) та в Монголо-Охотському поясі.
Підняттями було охоплено великі платформні ділянки. Області активізації платформ та орогенні області характеризувалися не лише активним піднесенням, а й формуванням глибинних розломів та інтенсивним вулканізмом. У тріасовому періоді стався розпад Гондвани та Лавразії. Уздовж глибинних розломів, що зумовили контури сучасних материків південної півкулі, згодом утворилися глибокі протяжні западини - рифтові зони, спочатку дуже схожі на сучасні рифти Байкалу або зону Великих Африканських розломів.
На межі палеозою та мезозою розломи розсікли багато стійких ділянок земної кори. Наприклад, на Сибірській платформі вони стали центрами виливів базальтових лав, відомих під назвою трапів. Ці траппи мають потужність близько 15 км і займають територію понад 500 тис. км2.
Наприкінці середнього тріасу окремі ділянки Тихоокеанського, Верхоянського, Кордильєрського, Середземноморського геосинклінальних поясів, і навіть деякі герцинські структури (Шпіцберген, Мангишлак, Туаркир), залиті морем, були підняті і розмивали.
Наприкінці тріасового періоду стався новий спалах вулканізму. За давніми і знову освіченими розломами на земну поверхню з глибини в кілька сотень кілометрів кинулися потоки базальтових лав. Під вагою багатокілометрових товщ базальтів земна кора прогиналася, і по тріщинах, що виникли, виливалися нові порції базальтових лав. Нова тенденція у розвитку літосфери Землі намітилася у зв'язку з розколом Пангеї та розсуванням континентів у різні боки. У цей час повністю закрився океан палео-тетіс, Китайський континент причленувався до Євразії, виник новий мезозойський океан Тетіс, що розташовувався між Євразійським та Африканським континентами. Тетіс сильно звужувався на захід і розширювався у східному напрямку. Це дало підставу встановити існування в Тетісі двох гілок серединно-океанічних хребтів, що розходилися на схід. Північна гілка охоплювала Альпи, Карпати, Балкани, Малий Кавказ та Ельбурс, а південна – Аппеніни, Динариди, Анатолію та Південний Іран. Між цими хребтами розташовувалися мікроконтиненти: Італійська, Родопська, Іранська. Тоді максимальна ширина мезозойського океану Тетіс становила 2500 км.
Ответ дал:
0
Ответ:
На початку мезозойської ери вимерло багато деревоподібних вищих спорових рослин, дуже поширених раніше, зникли амфібії-стегоцефали, не стало багатьох морських безхребетних — трилобітів, чотирипроменевих коралів, гоніатитів тощо.
Объяснение:
Вас заинтересует
1 месяц назад
1 месяц назад
1 месяц назад
1 год назад
7 лет назад