Ответы
Відповідь:Із давніх давен хліб у великій пошані в нашого народу. Подивіться одинадцятитомний “Словник української
мови” (К., “Наукова думка”, 1970–1980),
і ви побачите як багато значень має
слово “хліб”. Шанобливе ставлення до
нього підкреслюють і народні прислів’я:
“Без хліба суха бесіда”, “Хліб усьому
голова” тощо.
Раніше в Україні на щодень пекли
житній хліб. Якщо борошна до нового
врожаю не вистачало, домішували
висівки, товчену картоплю, гарбуз,
суху лободу. Вчиняли його на заквасці,
місили у дерев’яній діжі. Випікання
хліба мало свої правила, було, по суті,
цілим обрядом. Порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті. Хліб
у кожній хаті обов’язково лежав на столі, а біля нього стояла сіль.
У неділю і свята з житнього або
пшеничного борошна пекли пампушки,
пиріжки з сиром, маком, картоплею,
капустою, ягодами, із прісного тіста
випікали коржі та млинці.
Їжею і окрасою був хліб на різних
святах та в обрядах. І тепер жодне
весілля не обходиться без кораваю, а до
нього випікають ще шишки, калачі,
лежні тощо.
Готування та частування весільних
гостей короваєм належать до найбільш
поетичних дійств народного весілля.
Пекти його запрошували жінок, у сім’ях
яких була злагода. На корж (“підошву”) наліплювали з тіста шишки, птахів
і саджали коровай у піч.
А на весіллі в урочистій обстановці
староста вирізав верхівку короваю і підносив на тарілці молодим. Дітям дарували шишки. Оздоблення короваю качечками, голубами, гілочками уособлювало
побажання продовження роду, щасливого подружнього життя, достатку і т.
ін.
Із хлібом ідуть на родини, поминальний обід.
В новорічні свята, обов’язково
печуть пироги, їх подають колядникам,
щедрівникам, несуть разом з кутею
родичам. На Волинському Поліссі, як
новорічні гостинці дітям, випікають
калачики, а на Полтавщині пряники у
формі вершників, панянок.
Коли дивишся на цих рожевих
“коників”, “панянок”, згадуєш і своє
дитинство. У важкі повоєнні роки привозили такі гостинці з базару. Це було
справжнє свято для нас...
Для кожної сімейної чи громадської
події пряники мали свій малюнок, свій
символ. Наприклад, на весілля у селах
Зіньківського району Полтавської
області випікали їх із зображенням сонця, зірок, квітів, дерев.
Витиснені дошкою пряники-медяники й нині печуть на весілля, “баранцями” та “кониками” запрошують гостей.
В Опішні та довколишніх селах пряники нерідко можна бачити у хатах як
декоративну прикрасу. На комині, у
миснику чи на підвіконні стоять вони
розмальовані, привертаючи увагу і
викликаючи добру усмішку в кожного,
хто зайде до хати.
З хлібом на вишитому рушнику
ішли навесні оглядати поле, йшли сіяти, жати. Випікали й балабушки, які
годилося давати худобі та класти у
засіки з зерном, щоб накликати кращий урожай. 9 березня – в день повернення птахів із теплих країв – випікали “сорок”, “жайворонків” і давали їх
дітям, які виходили на околицю села
кликати весну, вітати її прихід (“закликати”).
Із хлібом-сіллю ми нині зустрічаємо
і проводжаємо гостей, підносимо його
ювілярам.
Та хочеться, щоб хоч до свят наша
хлібопекарська промисловість виявляла більше творчої ініціативи і випікала
до хліба ще й різноманітне печиво за
рецептами народної кулінарії. Його
охоче купували б до святкового столу,
Пояснення: