Написати переказ притчі:
Починаючи розповідати цю притчу, Ісус поставив Собі риторичні запитання: «До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представимо його?». Відповідаючи на них, Ісус яскраво висвітлив:
– Царство Боже – як те гірчичне зерно, яке, взяв чоловік і посіяв у своєму саду. Гірчичне зерно, як відомо, найдрібніше за всі земні насіння і таке дрібнесеньке зерно сіється в землю. А посіяне мізерне гірчичне зерно виростає і стає більше понад всі зілля, стає деревом, і пускає такі великі гілки, що в тіні його може кублитися птаство небесне. (Мр. 4. 30 – 32; Мт. 13. 31 – 32; Лк. 13. 18 – 19).
Як й інші притчі, Ісус розказував їх прилюдно, не інтерпретуючи їх. Ісус пояснював притчі лише учням Своїм на самоті з ними.
У цій притчі Ісус Христос зрівняв Царство Небесне з гірчичним зерном. Недарма кажуть в народі: «Малий, як гірчичне зерно», тому що це зерно найменше з всіх зерен. Згадаймо, Ісус не один раз висловлювався «Як би ви мали віру величиною у гірчичне зерно».
Справді, гірчичне зерно дуже мале: до 760 гірчичних зерен важать 1 грам. Але чорна гірчиця, хоч й однорічна злакова рослина, але росте дуже швидко. З такого маленького зерна за один сезон виростає до 4 – 5 і більше метрів висоти, на її гілках полюбляє гніздитися птаство, яке клює ці зерна і любить тінь. В умовах Палестини за кілька перших тижнів після посіву виростає 3–4-метровий гірчичний кущ.
Цю притчу можна розуміти так, що християнський рух, який започаткував Ісус, розпочався з маленького гірчичного зерна. Він невпинно швидко розростається, набуває авторитету і популярності серед народу. Навіть невіруючі («птахи») з різних причин прагнуть угніздитися під прикриттям християнства, на його гілках. А, можливо, птахи символізують не зло, а духовне процвітання й багатство, характерне для християнства. Нам це не відомо, бо Ісус цієї притчі про гірчичне зерно не розтлумачив, а якщо й розтлумачив Своїм учням, то євангелісти не записали цієї інтерпретації.
Контраст між маленьким гірчичним зерном і великою рослиною може символізувати контраст між непомітним і мало відомим нам, таємничим Царством Божим, про яке ми дізналися з уст Ісуса Христа і тою величністю, красотою і багатством Царства Божого, яке побачать ті, хто увійде до Царства Божого за свої заслуги у тілесному земному житті. Вони довідаються, що Царство Боже неперевершене і не має жодного аналога серед земних царств. Не слід ототожнювати також Царство Боже зі Святою Церквою.
Небесне птаство, мабуть, колоритно символізує цю незрівнянну велич Царства Божого, а можливо, птаство символізує тих язичників та іудеїв, котрі прийняли християнство і потраплять до Царства Божого.
Отже, притча про гірчичне зерно алегорично віддзеркалює взаємозв’язок між тим, що люди знають про Царство Боже і його справжньою барвистою мальовничістю та величчю.
Ответы
Відповідь:
Ісус Христос почав свою притчу запитанням: "До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представимо його?" Це запитання ставить фундамент для важливого викладу, в якому Ісус намагається передати нам важливе вчення про Царство Боже через притчу про гірчичне зерно.
Гірчичне зерно, найдрібніше з усіх зерен, служить аналогією до Царства Божого. Ісус описує, як чоловік взяв це маленьке зерно і посіяв його у своєму саду. З видимого насіння виростає дерево, велике і могутнє, на гілках якого розміщується птаство небесне.
Ця притча наголошує на тому, що Царство Боже починається з невеликого і неважливого видимого на перший погляд. Воно може бути маленьким, але має потенціал рости і розвиватися. Як гірчичне зерно, воно має в собі незвичайну силу, яка виявляється, коли Царство Боже росте і розкриває свою велич.
Притча також підкреслює, що Царство Боже відкривається та розкриває свою красу тим, хто приймає його і стає частиною нього. Птаство небесне, що прилетіло і сіло на гілках цього великого дерева, може символізувати душі людей, які знаходять спокій та віру в Царстві Божому.
Загалом, притча про гірчичне зерно нагадує нам, що навіть найменший початок віри і духовного росту може мати великий вплив і призвести до величного відкриття Царства Божого. Вона надихає нас діяти та вірити, навіть коли початок здається скромним і неважливим.