Підкресліть граматичні центри у кожній предикативній частині складнопідряд-ного речення.
І. 1. Людина живе для того, щоб піднестися на щонайвищу вершину натхнення в своєму ділі, звідати захват від величі духу (П.Загребельний). 2. Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним (М.Коцюбинський). 3. З тугеньких бубляшків, яких спершу ніхто й не запримітив, розвився біло-рожевий цвіт, кволий, слабенький (Є.Гуцало). 4. Уся долина заросла садками, неначе повилася густим хмелем (І.Нечуй-Левицький). 5. Доля – це тінь твоєї душі, яку ти ховаєш від людей і від себе самого (Б.Харчук). 6. Семирічного спартанця віддавали до школи, де навчали бути сильним, відважним, не боятися холоду, голоду, болю, важкої праці (А.Коваль). 7. Вода майже вкривала кілька чималих каменів, що лежали в рівчаку і служили начеб містком (М.Трублаїні). 8. Вітерець лоскоче ковил-траву, колошкає полини, щоб вони дужче пахли (Гр.Тютюнник).
ІІ. 1. Коли поспіває виноград – додолу гнуться ніжні віти (М.Рильський). 2. Після похмурої темної ночі, у котру не переставав хлюскати лапастий дощ, розливаючи великі річки-озера по землі, починало світати (П.Мирний). 3. Кожна гілочка на деревах була біла, наче її обмальовано білою фарбою або обсипано кожну цукровою пудрою (Ю.Янов-ський). 4. Коли темрява лише на мить прорізується блискавкою, гуркіт грому на мить звучить під акомпанемент невидимих, але відчутних хвиль (М.Трублаїні). 5. Дай, Боже, кожній жінці своє щастя, щоб їй чуже не треба було красти (М.Грицан). 6. Андрій зайшов у сад, довго спускався кудись вниз, у темні хащі, і нарешті зупинився біля невеличкого ставочка, береги якого покривала густа м’яка трава (П.Загребельний). 7. Переспіли вишні, мамо, аж гілки зігнулись на тини (Г.Щипківський). 8. По дну вибалка поміж камінням справді біг струмок, мив боки тому камінню, полоскав зеленісіньку травицю, що клалася на воду рівними чубчиками, і ніс жовте листя (Гр.Тютюнник).
Ответы
Ответ:
І.
1. Людина **живе** для того, щоб піднестися на щонайвищу вершину натхнення в своєму ділі, звідати захват від величі духу (П.Загребельний).
2. Здоровенний дуб **розлігся**, **розширився** своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним (М.Коцюбинський).
3. З тугеньких бубляшків, яких спершу ніхто й не запримітив, розвився біло-рожевий цвіт, **кволий**, **слабенький** (Є.Гуцало).
4. Уся долина **заросла** садками, неначе повилася густим хмелем (І.Нечуй-Левицький).
5. Доля – це тінь твоєї душі, яку ти **ховаєш** від людей і від себе самого (Б.Харчук).
6. Семирічного спартанця **віддавали** до школи, де **навчали** бути сильним, відважним, не **боятися** холоду, голоду, болю, важкої праці (А.Коваль).
7. Вода **майже вкривала** кілька чималих каменів, що **лежали** в рівчаку і **служили** начеб містком (М.Трублаїні).
8. Вітерець **лоскоче** ковил-траву, **колошкає** полини, щоб вони **дужче пахли** (Гр.Тютюнник).
ІІ.
1. Коли **поспіває** виноград – додолу **гнуться** ніжні віти (М.Рильський).
2. Після похмурої темної ночі, у котру не **переставав** хлюскати лапастий дощ, **розливаючи** великі річки-озера по землі, **починало** світати (П.Мирний).
3. Кожна гілочка на деревах **була** біла, наче її **обмальовано** білою фарбою або **обсипано** кожну цукровою пудрою (Ю.Янов-ський).
4. Коли темрява лише на мить **прорізується** блискавкою, **гуркіт** грому на мить **звучить** під акомпанемент невидимих, але **відчутних** хвиль (М.Трублаїні).
5. Дай, Боже, кожній жінці своє щастя, **щоб** їй **чуже не треба було красти** (М.Грицан).
6. Андрій **зайшов** у сад, довго **спускався** кудись вниз, у темні хащі, і **нарешті зупинився** біля невеличкого ставочка, береги якого **покривала** густа м’яка трава (П.Загребельний).
7. Переспіли вишні, мамо, аж гілки **зігнулись** на тини (Г.Щипківський).
8. По дну вибалка поміж камінням **справді біг** струмок, **мив** боки тому камінню, **полоскав** зеленісіньку травицю, що **клалася** на воду рівними чубчиками, і **ніс** жовте листя (Гр.Тютюнник).