• Предмет: Литература
  • Автор: a42058375
  • Вопрос задан 3 месяца назад

Написати чорновий варіант твору-роздуму на тему "Поезія і війна"
Допоможіть будь ласка, терміново треба на завтра
ДАЮ 50 БАЛОВ

Ответы

Ответ дал: amafort200
1

Ответ:

Війна... Скільки болю, гіркоти, самотності і смерті несе в собі це слово! Я думаю, війна — ровесниця людству, і в усі часи та епохи люди відчували холодний подих війни у себе за спиною. Ця злісна всепожираюча і руйнівна сила приносить із собою чимало горя, страждань і душевної порожнечі.

Однак не варто думати, що людина є жертвою війни. Це зовсім не так. Жертва займається самобичуванням, оскільки будь-яка війна — справа рук самої людини. Чи не виявляється через це тваринний початок в людях? Чи не є це своєрідним «природним відбіром», в результаті якого виживає найсильніший, будь він з ломакою, зі стрілами, з мечем, з порохом, з рушницею.

Людська цивілізація вдосконалюється з кожним роком і з кожним роком удосконалюються засоби ефективної війни. Підсвідомо люди настільки пройняті цією «войовничістю», що дуже часто у звичайній, побутовій ситуації вживають військову термінологію: «на річкових рубежах», «на кордоні нашої області», «збиратися, як на війну».

Іноді запитуєш себе: невже людина народжується для війни? Мені не хочеться в це вірити. Навіщо народжуватися для руйнування? Людина приходить на цей світ, щоб пізнати його в любові, гармонії, творенні. Люди народжуються в любові і для любові, а війна противна людському розуму, як створення розумного і внутрішньо сильного та красивого. Але тут не можна не сказати про те, що війна багатолика: для одних вона є шляхом до слави, для інших — це боротьба за свободу і загальне благополуччя, для когось — це справа принципу...

Війна — це подія, яку треба не тільки пережити, але й осмислити. Вона не тільки руйнує, але часто веде до згуртування народу, до емоційного, культурного, морального, етичного сплеску. Вона об’єднує людей у ​​єдиному пориві проти спільного ворога.

Не стоять «особняком» від цієї боротьби і письменники, поети, художники, композитори... Вони завжди стверджували, що війна суперечить «людському» в людині, оскільки закликає братися за зброю чоловіків, старих, підлітків, жінок. Дуже складно уявити жінку, хранительку вогнища і матір, на війні.

Розмірковуючи на тему війни, запитуєш себе: «Що ж таке війна в Чечні або в Афганістані?». Я не знаходжу сенсу в цих війнах, не бачу причин, які можуть виправдати мільйони загублених життів. І в цьому полягає весь жах дійсності. Ще страшніше, коли під личиною «праведника» ховається злісний агресор, який нібито бореться за демократію в усьому світі. Жахливо те, що всі заплющують очі на «витівки злісного агресора» і не хочуть вступати з ним у боротьбу. Я думаю, благополуччя країни потрібно оцінювати не тільки по зростанню економіки і курсу валюти, а й по «моральному» здоров’ю людей. Нормальна розсудлива людина ніколи не підніме зброю проти себе подібних і не візьме участь у війні — божевіллі глобального масштабу.

Объяснение:

Ответ дал: oksanagrabchak
1

Ответ:

Війни — це породження зла. Людського зла. Поєднання слів "людина" і "війна" суперечить усім людським законам добра. Але війни — це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.

Ллється кров у Чечні і Косово, у Сьєрра-Леоне й Ольстері, у Палестині й Ізраїлі... І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини... Іде по усьому світові нова війна, ім'я якої — тероризм. У ній узагалі немає ніяких правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи дітей і жінок, хворих і старих.

Коли мова йде про захист Батьківщини, про порятунок свого народу, у цій війні людина бере участь за велінням серця. У бій готові йти ті, хто у своєму житті не брав у руки зброї, ті, про кого говорять, що вони і мухи не скривдять. Усі, хто здатен тримати зброю, стають на захист батьківщини. Я розповім вам про цю проблему — людина і війна — на прикладі свого прадіда по батьківській лінії. Його не пам'ятає моя бабуся, його молодша дочка. Але ми знаємо багато чого про його довоєнне життя і дещо про його військові дороги. І майже нічого про те, як він загинув. Крім звичайних слів: "Помер смертю хоробрих".

Він був людиною дуже мирної професії — економістом. Працював перед війною в інституті, що нині — політехнічний університет. У перший день війни він сам пішов у військкомат, не чекаючи повістки про призов, та вона і не прийшла б, тому що його посада і професія не підлягали призову. Які ж високі були в нього громадянська позиція і людська совість! Вже у вересні родина одержала від нього перший лист. Я бачив стопку цих пожовтілих від часу листів, що бабуся дбайливо зберігає. На них немає звичних поштових марок. На них тільки штампи "Польова пошта №..." і "Переглянуто військовою цензурою". Останній лист дуже тривожний. Видно, людина на війні відчуває, коли не повернеться з бою. "Маруся! Бережи дітей! Перемога буде за нами!" — це останні слова, що написані чітким, дуже красивим почерком на сірому жорсткому папері. Маруся, його дружина, моя прабаба, зберегла синів. Завдяки цьому народився і живе мій батько, а через 43 роки після загибелі прадіда з'явився на світ і я.

Объяснение:

Объяснение:

Здається правильно. Вибач, якщо не допомогло. А якщо допомогло, то натиснеш дякую внизу  перед відповіддю, щоб я знав.

Вас заинтересует