підготувати повідомлення на тему "Література середньовічної Європи".
Даю 80 балов, только пожалуйста красиво
Ответы
Відповідь:
Одного загально визначеного погляду на історичні межі доби Середньовіччя нема, оскільки в різних країнах Європи цей період мав різну тривалість. Однак традиційно початок Середньовіччя в Західній Європі визначають V століттям, а його завершення — XIV століттям. Термін середні віки стали використовувати в XV cт. італійські письменники, а пізніше й історики, щоб позначити історичний період від загибелі Західної Римської імперії до епохи Відродження.Література, започаткована в епоху Середньовіччя, — це перша література, яку можна вважати в сучасному розумінні слова європейською. Її творили вже не давні греки та римляни, а нові європейські народи. У літературі європейського середньовіччя визначають два основні етапи: 1) ранній (IV-X ст.) — час розпаду родового устрою й зародження феодальних відносин: панування різних форм фольклору, розвиток героїчної епічної народної поезії; 2) зрілий (XI-XIV ст.) — епоха розвинутого феодалізму, панування дворянства та церкви. Вплив християнства позначився й на розвитку драматургії середніх віків. Театр у добу Середньовіччя відігравав виняткову роль. Провідним жанром середньовічної драматургії була містерія, у якій розігрували сюжети Біблії.У середньовічну добу були популярними численні хроніки, у яких знайшли відображення факти з життя королів, знатних лицарів і феодалів. У хроніках розповідалося про хрестові походи, війни, про діяльність видатних особистостей.На півдні Франції, у місцевості Прованс, в XI-XII ст. була створена чудова поезія, яку в історії літератури називають провансальською, або куртуазною, лірикою. Куртуазність передбачала побожне схиляння лицаря перед коханою жінкою, оспівування її краси й чеснот, служіння та відданість Дамі серця
Пояснення:
Відповідь:
Середньовічна література — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4-5 століття), а завершується у 15 столітті. Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством
Якщо говорити про середньовічну літературу, то на території сучасної Англії збереглися пам'ятники рунічної писемності англосаксів (написи на мечах і предметах домашнього побуту, напис на висіченому з каменю хресті в селі Рутвелл у Шотландії). Відомо про існування пісень, що виконувалися під час весільних і похоронних обрядів, у процесі праці, під час військових походів. Сказання, легенди і пісні передавалися з роду в рід. Їх виконували співаки, що малися в кожнім племені.
Розрізнялися співаки-поети (скопи), що були творцями пісень, що виконуються ними, і співаки-виконавці (глимени), що виконували пісні, створені іншими.
Язичеські жерці забороняли записувати поетичні твори; їхній запис почав здійснюватися ученими ченцями після прийняття християнства. Але записано було далеко не всі; багато записів не збереглися, а багато які з них неодноразово змінювалися надалі і піддавалися християнізації.
Датування збережених творів представляє значні труднощі. Точні дати створення багатьох творів середньовічної літератури не встановлені. Час виникнення твору, його первісний запис і поява збереженої дотепер редакції не завжди збігаються.
Література XII—XIII ст. мала переважно викривальне спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від німецького — бродячі люди), які вперше з'явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумною, бешкетною, а отже дуже далекою від аскетичних ідеалів середньовіччя — вони оспівували безтурботні веселощі, вільне життя, викривали зажерливість католицького духовенства.
У XI—XII ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала "Пісня про Роланда", у якій підступній зраді протиставляється патріотична вірність. Задля свого сеньйора головний герой готовий витерпіти великі страждання і, навіть, віддати своє життя. Видатною пам'яткою німецького героїчного епосу є "Пісня про Нібелунгів", у якій розповідається про загибель Бургундського королівства під ударами гунів у 437 р., звеличуються лицарські звичаї Німеччини XII ст. Морально-етичний образ лицаря наділявся рисами, які можуть бути визнані загальнолюдськими моральними цінностями, — лицар повинен молитись, уникати гріха, пихатості та негідних вчинків, захищати вдів і сиріт, воювати лише за справедливу справу.
При дворах сеньйорів з'явилася куртуазна поезія, що прославляла інтимні почуття і культ служіння "прекрасній дамі". Цей культ займав центральне місце у творчості трубадурів — провансальських поетів, серед яких були і лицарі, і великі феодали, і прості люди. Поезії трубадурів властива різноманітність жанрів: пісні любовні, ліричні, політичні, пісні, які висловлюють тугу з приводу смерті якогось сеньйора. Великою популярністю користувалися й куртуазні романи з таємничими пригодами, зачарованими людьми, чудотворними явищами тощо.
Значне місце в Середньовічній літературі посідали оповіді про подвиги лицарів. Зростання ролі бюргерства змусило еліту виробити кодекс, який можна було б проставити наміром “третього стану” піднятися на вищі щаблі у суспільстві. Тому в куртуазній (лицарській) літературі герой неодмінно вихвалявся чудовим генеалогічним деревом. У лицарській літературі описувалися незвичайні пригоди лицарів, їх випробування. Звичайною темою куртуазного роману було також випробування вірності. Найвідомішими лицарськими романами були “Івен, або лицар Лева” Кретьєна де Труа та “Роман про Тристана та Ізольду”.