Підготуйтесь і виразно прочитайте текст. Над чим вам ще треба працювати? Які теми текстів вам сподобались більше?
З ОТЧОЇ КРИНИЦІ
Весна приходить у Болотню розважливо, поволі, без поспіху. Спочатку торкається крилом лісу, відтак зупиняє свій лет у сосновому переліску, а вже аж потім ступає на пагорби та загінки.
Поля ще сплять під потахаючими попелястими снігами, та їхні рамена, подекуди оголені молодим сонцем, уже дихають глибоко, на повну силу; з торішніх скиб зсувається-злущується шкарубка нічна паморозь, поволі слизить — і вже видзвонює вузенькою борозенкою рівчак.
Ручай чимдалі співає голосніше. А онде, у видолинку, річечка розлого й повенево вигинається: йде весняна вода.
Джерельця, ручаї, струмки, річки, криниці... Розгойдує небо бузково-сизим шатром понад землею, тегне тонесенькі пера трави до сонця, до життя. А ти простуєш полями, по весняних мочарах, зарінках, водянистих лісових стежках і втішаєш свою розвеснілу душу, бо знову зацимбалили джерельця і струмки, бо знову прибуває живильна сила до річок і чистих криниць — люди питимуть воду. В цьому правічному весняному оновленні, у цім високім філософськім рухові всього живого й сущого на матінці-землі досвідом віків виважена діалектика великої народної мудрості: з тоненького джерельця вродиться могутня ріка. З рік постане море. З підземного, невидимого ручаю нап’ється води криниця. Багато їх по землі. Сотні, тисячі. Криниці напоять людину. І вона буде жити, творитиме (В. Качкан).
Ответы
Ответ:
Весна приходить до Болотні обережно, повільно, без поспіху. Спочатку доторкається крилом лісу, потім застигає в своєму польоті в сосновому переліску, і лише потім наступає на горби та поля. Поля ще сплять під легкими золотистими снігами, а їхні плечі, іноді обнажені молодим сонцем, вже глибоко і повністю дишать; з нічних дисків зсовується і відшаровується шарувата нічна інія, повільно танучи, і вже чути дзвінким ручеєм журчання потока. Ручай співає все гучніше. А ось, в далекому вигляді, річка розкривається і повноводно зігнута: йде весняна вода. Джерела, річечки, струмки, ріки, криниці... Небо коливається над землею сріблясто-сірим шатром, простягає тоненькі пера трави до сонця, до життя. А ви прогулюєтеся по полях, по весняних болотах, по порослих водяними лісовими стежками і радуєте свою оживлену душу, бо знову заспівали джерела та струмки, знову надходить живильна сила в ріки і чисті криниці - люди питимуть воду. У цьому весняному оновленні, у цьому високому філософському русі всього живого й існуючого на матушці-землі через досвід віків виважена діалектика великої народної мудрості: з тонкого джерела виросте могутня ріка. З ріки виникне море. З підземного, невидимого ручайка нап'ється води криниця. Їх багато по землі. Сотні, тисячі. Криниці напоять людину. І вона буде жити, творити (В. Качкан).