Question

СРОЧНО, БУДЬ ЛАСОЧКА, ДОПОМОЖІТЬ, ДАЮ 100 БАЛІВ!!!! АЛЕ ЩОБ БЕЗ СПАМУ, БО БУДУ КИДАТИ СКАРГИ!! :))

Написати детективне оповідання, щоб в ньому була якась історія.

Будь ласка, давайте відповіді ті, хто знає про що треба написати! ;) Буду дуже вдячна
​

Answer 1

Відповідь:

— Ще одне? — Детектив відійшов від підвіконня, спішно закривши кватирку, і покрутив старовинну, але не менш легендарну запальничку в руках.

Я втомлено кивнув, не вимовляючи жодного слова. Це вже п'яте вбивство за останній місяць. П'яте вбивство та жодної зачіпки. Люди почали вигадувати нісенітниці, аби заспокоїти свої давно неспокійні нерви. Все ж таки кожен може стати наступним.

— Нам варто виїхати на місце злочину, — я присів на край дивану — після всієї цієї біганини поліцейськими дільницями ноги зовсім не слухалися, — і втомлено потер очі. Це ми ще навіть із документами не починали працювати. Детектив виглядав не менш знеможеним: темні синці під очима (з'являлося відчуття, що він взагалі не спав), зморшки, що підкреслювали давно не юний вік, і піджаті губи. Мені завжди було цікаво — про що він думає? Запитувати безглуздо, адже знову почується: «Не став дурних питань, Джейкоб, краще займися справою», а після чергові розумові пробіжки, у спробах зібрати частини діла в купу.

— Ти мене слухаєш? — Девід клацнув пальцями прямо перед моїми очима, від чого мені довелося моргнути кілька разів — щоб не виступили сльози.

— Перепрошую, можете повторити? — замислюючись про зміст чужої голови, зовсім забуваю про те, що треба встигати контролювати свою. — Ненавмисно пішов у свої думки.

— Я кажу, що поїду до особняка, а ти маєш зайнятися допитом свідків.

— Слухаюсь, детективе, — уловивши на собі уважний погляд, я спішно вийшов з кабінету. Девід останнім часом зовсім на нервах, хоч це й не дивно. Кожен зараз у страху навіть виходити на вулицю, що там говорити про детектива, обов'язком якого є не просто пройтися місцями злочину, а ще й знайти вбивцю, не ставши черговою жертвою.

Зловити таксі на вечірній вулиці Лондона — це те ще завдання. Навіть з огляду на те, що людей зовсім небагато. Але удача сьогодні на моїй стороні, і стояти мені довелося недовго, лише кілька хвилин. Думаю, мені все ж таки варто навчитися водити машину. На мій подив, водій не промовив жодного слова, крім питання про точку прибуття, і вся дорога вийшла тихіше, ніж я уявляв спочатку. Все-таки, в моїй нескромній пам'яті відклалися образи балакучих таксистів, які люблять засунути носа не в свою справу. Але може це і на краще, довіряти зараз не можна нікому. Вбивця все ще гуляє серед нас.

На порозі поліцейської дільниці мене зустріла незнайома дівчина — роки двадцять два від сили, — і одразу пробурчала щось нерозбірливе: свідки, жертва, місце злочину. З'явилося відчуття, що я був на іншій планеті. Тобто моє тіло. Перепитувати я не став, все одно нічого не зрозумів би, але поспішно кивнув.

— А де містер Френк? — я оглянув коридор, зупинившись перед білими дверима (там, якщо я правильно розібрав чужі слова, був свідок).

— Він підійде пізніше, прошу, проходьте, — дівчина подивилася в бік дверей, ніби їй було неприємно перебувати в моїй присутності, і я лише кивнув, не бажаючи бентежити даму. Хоча на моє запитання я відповіді так і не отримав.

Дерев'яні дошки рипіли під моїми ногами, пригнічуючи приглушену атмосферу кімнати, а двері, що за кілька кроків від мене, зачинив протяг, змусивши молоду жінку здригнутися і різко обернутися.

— Перепрошую, не хотів вас налякати, — я сів на стілець, окидаючи поглядом кімнату. Дивно, що свідка залишили без нагляду. — Ви, якщо я правильно розумію, Клара Глєвіс?

— Так, так, це я, — вона пригладила спідницю, що прикривала її гомілки, і м'ято посміхнулася. Скоріш за все, з ввічливості.

— Моє ім'я Джейкоб, я разом із детективом Девідом розслідую справу про вбивство вашого чоловіка. Не починатиму з формальностей, адже всі ми хочемо закінчити це якнайшвидше: де ви були опівночі, двадцять третього квітня?

Мої повії поколювали від утоми, стрілка на годиннику давно показувала початок нового дня, і тільки тоді я зміг закінчити свій рапорт про допит. Тобто розкласти інформацію по поличках, зіставити слова всіх свідків, порівняти дати, час і місце попередніх злочинів, а потім віддати, як виявилося, новій помічниці містера Френка — Лаурі. Вона сама запропонувала віднести всі документи, а я не відмовив — надто насиченою вийшла ніч. Але принаймні з'явилася нова інформація. Як ми вважали раніше, вбивцею був молодий, невисокий чоловік, але тепер все вказувало на те, що це людина (швидше за все неодружена) кінця середніх років, майже шість з половиною футів у довжину. Не те щоб це наблизило нас до розгадки, але справа однозначно полегшала.

Пояснення: